Думка сьогодення...

Величезна подяка усім, хто витратив час та визначив свою думку в коментарях.

        Хочу трохи внести ясності, хоча багатьом, думаю, це не дуже потрібно - вони просто слухають чи читають та отримують задоволення.

      Книга дуже довга. Так вийшло. Я не хотів, щоб герой у кожній частині створював нове геройство, він просто живе. Кожна книга - це відтинок якоїсь частини його життя, що йдуть один за одним. Можливо, деякі моменти прописані надто широко. Але, як показують коментарії - кому як. Комусь це дуже подобається, створює атмосферу життя героя. Комусь - не дуже, що поробиш - на усіх не вгодиш. Роздуми героя призвані показати, яким чином він доходить до певних висновків. Є варіанти, сумніви... Є логіка подій і логіка героя. Кому це зайве і усе ясно-зрозуміло з перших букв - проходьте далі. Можливо це я ще не вмію писати настільки гарно, щоб задовольнити усіх. Колись навчусь. 

          Я не можу сказати, що риси героя - це мої риси. Щось мабуть є, але бачити це можуть лише ті, хто навколо мене.

        Я б не сказав, що книга зовсім вже й казка. Навпаки - казкового тут нема зовсім. Усі оті фізичні зміни, вплив блискавки - хто зна, чи можливо таке чи ні. Але ж не доведено і зворотнього. І є дещо, про що дізнаєтесь аж у третій чи навіть четвертій книзі. Лісовики, мавки, домові - не дарма ж про це усього стільки понаписано? Можливо й це існує.

        Дехто читає та регоче - ну де в нашому житті усе це? Де сором'язливі, вірні, чесні дівчата, де шляхетні чоловіки? Герой витратив гроші на "істеричних" дамочок, якесь одноманітне лікування.. книга для підлітків 15 років... Шановні, це поряд з вами нема таких. Поряд з вами не водяться справжні жінки та справжні чоловіки. Це заради вас ніхто нічого ніколи не зробив безкоштовно. Але це не означає, що таких людей нема. Це не казка.

         Нажаль, усі ми перестали вірити і бачити те, що визначає людину як людину, а коли хтось це виявляє - то це вже казка. Що казкового у тому, щоб допомогти тому, кому ти МОЖЕШ допомогти? Ми усі боїмося щось витратити, щось віддати... гроші, вчинки, частку душі.. бо можливо нам за це навіть не подякують, а ти вже витратився. Але подивіться - скільки справжніх людей показала ця війна - коли діти приносили свої заощадження, коли бабусі пекли пиріжки з останнього борошна, коли люди бігли рятувати з під завалів інших... та багато чого... але ж це війна, а от у простому житті - ми вагаємося та проходимо поряд. Бо - нащо мені та собака, забрудниться ж одяг... на пиво 500 грн не жаль, а бездомній животинці на десятку якихось ший купити - вже справа сторіччя... подати на допомогу - а що як це шахраї? І воно дійсно, часто так і є, наволочі вистачає. Але ж це не значить, що щирість, чесність та людяність - стали казкою. Ми усі БОЇМОСЬ. Боїмось втратити гроші, боїмось відстоювати правду - бо якщо звільнять, то жити не буде за що... Так само боїмось підтримати чужу правду. Але що буде, якщо прибрати цей страх? Якщо якимось чином з'явиться можливість жити вільно, так, як ти хочеш? Тільки подумайте, як змінилося б наше життя. Хтось буде будувати собі палаци, а хтось - допомагати іншим. Я спробував показати, як можна жити, коли нема страху. Звісно, сотні тисяч з неба не падають, але ж багато чого ще можна робити. До того ж - удача приходить до тих, хто вірить та наполегливо робить.

      Я пам'ятаю момент життя - після роботи виходячи з АТБ, декілька разів зустрічав сивого чоловіка. Він стояв перед входом з дитячою фотографією та пакетом надягнутим однією шлейкою на руку. Стояв мовчки і дивився кудись перед собою. Нікого не чіпав, нічого не просив. Я майже ніколи не даю тим хто просить. Не вірю. А тут... можливо тому, що якщо б приперло, то й сам би ось так стояв. Мовчки. Справжній чоловічий Біль він майже завжди мовчазний. Грошей вже не було, була велика смачна груша. Щойно купив до дому. Поклав тому в пакет та пішов. Наступного разу поклав грошей. Не кожен день він там і стояв той чоловік. Потім дізнався, що у нього онук в онколікарні. Дочка днями й ночами там, зять - днями й ночами заробляє гроші. А він допомагає чим може. Може з цієї історії і з'явилась та частина про дітей. Дуже жалію, що не взяв у нього контакт, не знаю, чи полегшало дитині. Але саме тоді, я помітив одну дивину - кожного разу, коли я віддавав щось просто так, не замислюючись над вартістю чи сенсом цієї дії, кожного разу доля мені щось вертала. Чи вдавалось несподівано багато підзаробити, чи ще щось. Але кожного разу. Головне було не задумуватись, а відповідно - робити від серця. Хто вже прочитав, десь там є місце, де Макс думає про три добрі справи та правила Незнайки.))

      Не пам'ятаю в якій частині, але Макс задає питання - скільки ви готові заплатити, щоб точно дізнатися, що ось ця людина, поряд з вами - справжня? Не продасть і не зрадить. Що у цьому казкового? Заважає тільки наш страх.

       Усе в книзі робиться з сенсом, але багато що стане зрозумілим десь далі. Можливо навіть у самому кінці. Десь там будуть відповіді на оте, що хтось вважає дитячим - чому йому везе, чому до нього тягнуться, чому усі навколо нього такі позитивні? чому його слухаються і т.д. Придивіться - він сам собі задає ці питання, а відповідно - це натяк, що не все пояснюється казковістю та дитячістью тексту.

 Дякую за увагу. Кому подобається - читайте чи слухайте. 

 Велика подяка читцю - ти бачиш, як людям заходить? може не тим ділом ти займався усе життя? та й і я теж))